Статьи и рассказы о городе Днепропетровске
Кодацька фортеця в історії Єкатеринослава
Зараз ведеться жвава дискусія між науковцями щодо дати заснування Дніпропетровська.
Частина істориків дотримується так званої “катерининської версії”, за якою відлік історії міста Дніпропетровська варто вести від часів правління російської імператриці Єкатєріни ІІ.
Найбільш популярні дати заснування Дніпропетровська у прихильників такого погляду – 1776 р. (так датується рапорт азовського губернатора Черткова про підготовку плану майбутнього Катеринослава, що мав постати при впадінні Кільчені в Самару) та 1787 р. (ця дата була офіційною в дореволюційній історіографії і ґрунтується на візиті до нашого краю Єкатєрини ІІ та закладці першого каменю до фундаменту Преображенського собору).
Частина ж істориків дотримується “кодацької” версії походження Єкатеринослава. Для прихильників такого погляду найбільш важливими датами виступають 1635 р. (рік побудови Кодацької фортеці) та 1650 р. (виникнення Новго Кодаку, який розташовувався на правобережжі, де зараз знаходиться Кодацький міст).
Територія Кодацької фортеці, лише рештки якої наразі збереглися, тривалий час належала гранітному кар`єру. Зупинити його роботу вдалося лише на початку 1990-х років, до того часу вважалося, що Кодак не має жодного значення як історична пам`ятка.
Як про наше місто йдеться
Різне кажуть: так і так
Я ж докладно, як ведеться,
Розкажу вам про Кодак.
То є давняя фортеця,
Тобто так воно було,
Доки кам`яного серця
Їй Совком не розгребло.
Вигребло і поховало,
Прирівняло рів до вала,
Щоб хто йтиме – не впізнало
Давнє міста джерело.
Кодацьку фортецю було засновано в 1635 р., завдяки активним зусиллям коронного гетьмана Станіслава Конєцпольського. За офіційною версією, укріплення мало посилити оборону прикордоння від татар. Проте значно важливішим, з точки зору польського уряду, було те, що фортеця дозволяла контролювати Січ, перетинаючи шлях туди як людям, так і товарам. До того ж, один із запорізьких шляхів для морських походів на Чорне море пролягав через Самару, далі волоком до Міусу і вже через Азовське море до Чорного. За контролю поляків над Кодаком такий шлях перетинався.
Фортеця будувалася у січні-липні 1635 р., на що польський сейм виділив 100 тисяч злотих. Щодо особи архітектора, який спроектував Кодак, історики не дійшли згоди. Проте Г. де Боплан, автор широко відомої книги “Опис України...”, мав до цього безпосередне відношення.
Навесні та трохи вліті
У сімнадцятім столітті,
Щоб не дати влізті даром
Хижим та лихим татарам
(Та іще, важлива річ,
Щоб контролювати Січ),
Побудований за планом,
Передбаченим Бопланом,
Бо цього схотів гетьман,
Конєцпольський польський пан
Так чи трішечки не так
Був збудований Кодак.
Тридцять п`ятого вже року,
В час призначеного строку,
Доморочили мороку,
Заморочену за планом,
Передбаченим Бопланом, -
Так на березі Дніпра,
Де і нині та гора
Ще горою зостається,
А Дніпро навколо в`ється,
Здійнялася та фортеця,
Про яку оце ідеться.
Укріплення мали вигляд чотирикутника з висунутими бастіонами та сухими ровами. Матеріалом для побудови були земля та дерево. Рови прикривались частоколом. На валах були встановлені гармати, які прострілювали Дніпро, що у цьому місці звужується. Першим комендантом був француз, професійний вояк, Жан Маріон. Щодо козаків проводилася жорстка політика – треба було показати, хто тепер тут господар. У околицях фортеці заборонялося рибалити та полювати.
Попід муром – лобода,
Поза муром – слобода,
Перед ним шумить вода,
А за стінами біда
На чужу ворожу рожу
З-поза муру вигляда.
Французяка Маріон
“Комендантив” бастіон,
І в часи свого начальства
Він забороняв рибальство
Для триклятих чужаків
Та триславних козаків.
А щоб свої не турбували
Й не нагулювали жир
У фортеці збудували
Католицький монастир.
Усе це викликало обурення запорожців і восени 1635 р., вночі, козаки під проводом Івана Сулими таємно наблизились до фортеці, влізли на стіни і захопили укріплення. Залогу було перебито, а комендант, Жан Маріон, знайщов жахливу смерть. У його одяг насипали пороху та підпалили.
Якось в ніч прийшла чума –
З козаками Сулима
(Славний гетьман і козак),
Щиро налякавши щурів,
Придрабинився до мурів,
Що оточують Кодак.
Всіх, кому спалося сито,
В ньому було перебито.
Бідний дядько Маріон
Засвітився, мов неон,
Коли в одяг потроху
Засипали пороху.
А жиющим залишився
Хто за муром окошився,
Десь “ізліва” ночував –
Той ся добре почував.
Іван Сулима, ватажок повсталих козаків, був непересічною людиною. Він походив з дрібного шляхетського роду на Чернігівщині, ходив із запорожцями в морські походи, був нагороджений папою римським золотою медаллю за захоплення турецької галери. У 1628 р. козаки-“випищики”, які не потрапили до реєстру, обрали Івана Сулиму гетьманом. Він водив січовиків у походи на Чорне море. Після взяття Кодака Стефан Конєцпольський вирушив назустріч повстанцям. Йому вдалося переконати частину козаків зрадити Івана Сулиму і видати його полякам. У грудні 1635 р. Івана Сулиму стратили.
Сулима – завзятий воїн,
Із Чернігівщини родом,
Вів життя шляхетським бродом,
Був шанований народом,
Славився між козаками
На Туреччину походом,
Сильно-дужими руками
Та свавільними думками,
Ще й горілку лихо пив
І турецькую галеру,
З трьомастами мужиками
Ніби мокрую...химеру,
Взяв хоробрими руками.
За зухвалеє гетьманство
Сулиму шановне панство
Негуманно катувало, -
Розп`явши, четвертувало.
Кодак було відновлено у значно зміненому вигляді за проектом інженера Фрідріха Гектанта, який до цього спорудив укріплення у Львові, Городищі, Хмільнику та інших містах. У основі нового укріплення був квадрат, сторона якого складала 112,5 м. По периметру йшов вал, який мав висунуті вперед бастіони. Вал із трьох боків прикривав рів, з одного боку він був захищений Дніпром. Фортеця могла вмістити 800 осіб залоги. Єдині ворота знаходилися з боку степу. З відновленим Кодаком легенда пов`язує слова Богдана Хмельницького: “Що рукою людською збудовано, те рукою людською і руйнується”. Вони стали відповіддю на хвалькуваті заяви поляків щодо неприступності Кодака.
Так фортецю зруйнували,
Порозкидали вали,
Щоб не відали й не знали,
Що поляки тут жили.
А поляки з переляку
З моря, з горя, може здуру
Потяглися знов до муру
І фортецю підняли;
Мертвих друзів поховали,
Привидів порозганяли,
Все владнали, як змогли;
Заселили новим людом,
Святістю новою й блудом, -
Так старі фортечні стіни
Нову силу прийняли.
Щоб Січі зробити лячно,
То поляки необачно
Козацьких старшин возили
Показати власні сили,
Що, мовляв, і думать – зась
Козакам кодацька “масть”.
І тоді Хмельницький мовив:
“Ще такого не бувало,
Щоб людині сил не стало,
Розвалити, що рука,
Теж людськая збудувала.”
Мовив так Хмельницький ґречно
І подався геть безпечно –
Так собі – на Жовті Води
Щоби не псувати вроди.
Напредодні Визвольної війни комендантом фортеці був Кшиштоф Гродзицький. Він опинився у складному становищі, коли навесні 1648 р. повз Кодак пройшли повсталі козаки. Зачепити їх комендант не ризикнув. Богдан Хмельницький на початку повстання не став витрачати ресурси на здобуття фортеці. Час до неї дійшов лише восени, коли козацькі полки під командуванням Я.Вовченка, М.Нестеренка та Прокопа Шумейка примусили гарнізон капітулювати. Про Я.Вовченка відомо небагато. Максим Нестеренко (восени 1648, ймовірно, мав посаду наказного корсунського полковника) був одним з організаторів козацької розвідки та контррозвідки. Фаховість козацького підходу до цієї справи засвідчує хоча б той факт, що на українські спецслужби працював покоєвий слуга польського короля Яна Казиміра. Третій з козацьких провідників – Прокіп Шумейко. Досвідчений воїн, восени 1648 р. він був ніжинським полковником і оперував на півночі України. Саме під його орудою козаки здобули Чернігів. Козацькою була і смерть Прокопа Шумейка. На 80 році життя він загинув у битві під Берестечком, прикриваючи відступ українських військ з обложеного поляками табору.
Та хоч як їх там чекали,
Наче ясні блискавки,
На Кодак із неба впали
Три козацькії полки.
Навіть не допомогли
Ті високії вали.
Полк один привів Вовченко,
Ніби зграю вовкулак;
З ляку затремтів поляк,
Як угледів їх кулак,
Що націлився для жарту
На озброєний Кодак.
А за Яковом Вовченком
Не спізнився й Несторенко;
Лиш уздрів Максима слід,
То гродзицьків грізний вид
Чи злиняв, а чи поблід.
Несторенко ж-бо, відомо,
(Це, між іншим, не ля-ля!)
Мав шпигунство навіть вдома
У покоях короля!
Третій полк привів Шумейко.
Прокоп був завзятий дід,
(Сімдесят із гаком літ)
А проте не стратив сили
Й козаки його любили,
Бо прадавній рід козацький
Вчинки діда не зганьбили.
Перед Прокопом у пекло
Забігаючи, скажу –
Він, рубаючись запекло
Перейшов життя межу.
Як з містечка-Берестечка
Відступали козаки,
Цілив ворога в сердечко
І не жалував руки.
Так, рятуючи життя,
Він пішов у небуття.
Кодак капітулював 1 жовтня 1648 р. Залога з особистою зброєю, майном і навіть прапорами покидала фортецю, залишаючи у ній гармати. Полякам дозволили взяти з собою також тіло загиблого у Жовтоводській битві Стефана Потоцького.
Має комендант почесно
Скапітулювати чесно:
Геть іти з майном своїм
Та лишить фортецю їм.
Збройний, навіть з прапорами,
Гарнізон виходить з брами,
За умови не займати
Всі кодацькії гармати;
Ще й взяли, бо захотіли,
Стефана – (з Потоцьких) – тіло,
Що загинув з “жовтих” ран,
Взявши долю на таран.
Тихо, без убивства злого,
Закінчилась та облога.
Кодацька твердиня була подразником для іноземних володарів, які прагнули поставити Січ під свій контроль. Іван Брюховецький, сподіваючись вислужитись перед московським урядом, пропонував розмістити в Кодаці 1000 російських стрільців. У 1668-1669 рр., коли йшли переговори між Петром Дорошенком та Туреччиною про прийняття османської протекції, вже султанський уряд намагався розмістити у Кодаці залогу з 300 яничарів.
А Брюхло ж хвостом мота,
Пишучи царю листа.
Мов, слуга я ваш нижайший,
Повелителе дражайший,
Ваша вірная підніжка,
Як ізволить ваша ніжка...
(Сказано:хто плазував –
Зроду-віку крил не мав!)
І потворная рука
Простяглась до Кодака...
Брюховецький від служіння,
Мабуть, дуже захмелів:
Вельми дивного начиння
У фортецю заволів –
Наказав із козаками
Поселити москалів.
Мухамед четвертий, хижий
Всіх османів володар –
Тільки-но зачувши ледь,
Що бажає Дорошенко
Воювати хорошенько,
(Як сповитий в пісню дід)
Щоб обтяти ляхам роги
Жде від нього допомоги.
Раз почувши цей закид,
Обіцяв турецький пан
Свій могутній ятаган.
(Яничар бо у Кодак
Заселити б... – оце так!)
Гетьман аж розвів руками:
“Ех, султане, пишний пане –
Січ на теє не пристане!
Чи б ви били, чи б молили
Я на те не маю сили!”
Знав розумний Дорошенко,
Безсумнівно, хорошенько,
Як буває небезпечно
Із подібними думками
Жартувати з козаками.
З Кодаком та місцевістю навколо нього пов`язані події Кримського походу 1687 р. Навесні близько 100 тисяч російських військ під проводом князя В.Ґоліцина та 50 тисяч козаків під орудою гетьмана Івана Самойловича вирушили на Крим. Проте похід був невдалим, війську довелося повернути, навіть не дійшовши до Криму. Значну роль у цьому зіграло і те, що татари підпалили траву в степу. Група козацької старшини, прорахувавши бажання В.Ґоліцина звалити на когось провину, звинуватила у зриві походу Івана Самойловича, який був заарештований.
Якось раз Василь Ґоліцин,
Уподобанець царицин,
Чи на сором, чи на стид
Кримський видумав похід:
Захотілось під горами
Порубатись з татарами.
Йдуть безкраїм Диким полем
Самойлович путь клене,
Спльовує під ноги болем,
“Нас тут лихо не мине...”
Ледве-ледве прозвучали
Ці пророчії слова,
Як загони закричали,
Що взялась вогнем трава.
То хитрющії татари
Ворогу піддали жару.
Випалили степ широкий –
Позапали в коней боки:
Ніде їм трави вщипнуть,
Щоб продовжувати путь.
Людям теж недобре жилось,
І Ґоліцину лишилось,
Видихнути та зітхнути,
І додому повернути.
Під похнюплий княжий ніс
Чемний хтось донос підніс:
Ніби, клятий Самойлович
Так Василю насолив –
Козакам своїм під ноги
Степ широкий запалив.
Князь – зрадів! – залютував
Й гетьмана арештував.
Так от доля піднесла
Відбувайщика-козла.
Після отримання звістки про арешт гетьмана почалися заворушення в козацькому корпусі, яким командував син Івана Самойловича – Григорій. Частина козаків і старшини пропонувала засісти в Кодаці, розіслати прохання про допомогу на Січ, до Криму і не коритися. Проте більшість козаків негативно ставилася до Івана Самойловича та його ставлеників. Під час повстання Прилуцького полку загинув полковник Лазар Горленко. Цікаво, що прилучани про цю подію пам`ятали і через півсотні років. У 1736 р. почалися заворушення в команді Прилуцького полку, направленій на Українську лінію. Закликаючи вбити свого полкового командира, наказного сотника П.Ладинського, козаки ставили у приклад дії своїх попередників щодо Лазаря Горленка під Кодаком. Можливо, у пам`ять закарбувалася страшна смерть полковника, який, за певними даними, був заживо похований.
Козаки з-під Кодака
Із Прилуцького полка
Тільки-но про те зачули
Божу воленьку збагнули
Й свойого полковника,
Лазаря Горленка,
Швидко в землю загребли,
Ніжно загорнули.
Бо зажерливий, свавільний,
Був уже занадто “крут”,
Заслужив, хоч трохи пильний,
Та по щирості капут.
Достатньо великі суперечки мав Іван Мазепа з запорожцями. Існують відомості про план гетьмана посилити контроль над Січчю, який він пропонував Петру І. Для цього передбачалося приєднати до Гетьманщини найбільш розвинуту в економічному плану частину Вольностей – землі між Самарою та Оріллю. Крім того, гетьман пропонував відібрати у Коша Кодак. Для того, щоби уникнути відкритого опору, частина сердюків мала преревдягнутись у погоничів, які доставляють у Кодак обози із збіжжям і відкрити ворота гетьманським військам.
Час проходить невблаганний,
І Мазепа, змій поганий,
Підповзає до Петра:
“ Там, на березі Дніпра
Між Самарою й Оріллю
Запорізьке військо вільне
Стало вже занадто сильне.
Тож від Вольностей козацьких
Й неприступностей кодацький
Вже його відтять пора...” –
Змій таку провадить річ,
Щоби підточити Січ.
Точить гад із горла трунок
Про троянський подарунок:
Радить в кілька лантухів
Начинити сердюків
Замість царского зерна,
Що вділяє їм казна.
Щоби наймана піхота
Прочинила в ніч ворота...
Цар схвалив прадавній засіб,
Та відклав – бо не на часі.
Після рішення Івана Мазепи виступити проти Петра І запорожці підтримали його і Кодак став одним з пунктів збору січовиків, які виступали на з`єднання з гетьманом. Проте у самій фортеці залишився зовсім невеликий гарнізон, який не зміг вчинити опору каральній експедиції російського полковника Яковлєва. І Кодак, і Новий Кодак були взяті, а їхні мешканці переселені.
Через пару-трійку років
Як Мазепа на Москву,
Об царя набивши шишку,
(А по-нашому, так – гулю)
Покотив велику діжку,
Помсти пещену діжулю,
Козаки для допомоги
Розтоптали в пил дороги,
Зібравшись у Кодаці,
Поспішали до столиці
Й понабили борзо лиця,
Прокрадаючись полями
Та зустрівшись з москалями.
Гордієнка взяв загін –
Тисячу голів на стин!
А проте без оборонців
Був Кодак і охоронців.
Яковлєв...(!) поганий дядько,
Пеклом в пельку його батька,
Був вигадник і дивак:
Прожогом йдучи на Січ,
Запалив (звичайна річ)
Старший і Новий Кодак.
За умовами Прутського миру Петро І зрікався претензій на терени Вольностей запорізьких. Фортеці, які були тут, руйнувалися. Це також було вигідно і владі Туреччини та Криму, бо козаки, хоч і перейшли під протекцію кримського хана, все ж залишалися непевним елементом. Тому кримські війська на початку 1720-х рр. запобігли спробам січовиків відновити кодацькі укріплення.
У вісімнадцятім столітті
Одинадцятого року
Без бажання і до строку
Смерть взяла оту мороку –
За так званим Прутським миром
Знадившись турецьким сиром,
Був Петро дістався в пастку,
Й розплатився власним жиром.
Так чи трішечки не так
Був зруйнований Кодак.
Козаки, бездомні діти,
Намагались відродити:
Цеглу на Кодак возили,
Рів копали скільки сили...
Він зітхнув на хворі груди
І сказав:”Покиньте, люди!..”
І розпалося каміння,
І попадало у воду,
І заплаканеє сонце
Рано устає зі сходу,
І шумує річка сумно,
Що невдячно й нерозумно
Так взяли і розвалили
Стільки кам`яної сили.
Досить активно заселяється територія сучасного Дніпропетровська після повернення запорожців під російську протекцію. До нас дійшла скарга царичанської та китайгородської сотенної старшини на те, що козаки і селяни самовільно переселяються до Кодака, який знову заселяють запорожці [2, арк. 2-8]. Важко сказати, йдеться про Новий чи про Старий Кодак. Справді, якщо Старий Кодак поступово втрачає своє значення, то Новий набуває статусу паланочного центру, де знаходиться адміністрація та суд. Тут відбуваються ярмарки, функціонує школа, підтримуються у належному стані фортечні укріплення, які мусять захистити місцеве населення в разі ворожого нападу.
А Новий Кодак – піднявся
Й непогано розстарався:
Канцелярія і школа,
Церкви дві, хати довкола,
Переправа на Дніпро,
Суд та іншеє добро,
Що кладуть в подібне тісто,
Щоб зростало гарне місто!
Таким чином, від самого свого виникнення Кодак був важливим, перш за все воєнним, центром, який дозволяв контролювати судноплавство на Дніпрі та контакти Січі з “волостю”. І польський уряд, і козаки сприймали його саме так. Інстинкт самозбереження примушував січовиків докладати всіх зусиль для знищення цього пункту контролю, що вилилося у повстання під проводом Івана Сулими.
Події Визвольної війни дозволили не знищити Кодак, а поставити його під контроль Коша. Запорожці опиралися спробам будь-яких урядів розмістити у Кодаці свої війська. Крім воєнного, для Січі Кодак мав ще й економічне значення. Саме сюди надходило у ХVІІ ст. “хлібне жалування”, тут також відбувалася вільна хліботоргівля. Кодак опинявся у вирі подій під час походів проти Кримського ханства, тут збирав охочих для виступу проти російського уряду донський отаман Кондрат Булавін. Зруйнування Кодака поставило Січ у скрутне становище, позбавивши фортеці, яка б контролювала підхід до першого порогу. Не маючи можливості відновити Старий Кодак, що було офіційно заборонено міжнародними угодами, запорожці зміцнили фортифікаційні споруди Нового Кодака, який у ХVІІІ ст. перетворюється на центр Кодацької паланки – адміністративної одиниці, що охоплювала значну частину правобережжя сучасної Дніпропетровської області.
Автор: Репан О. А.
Комментарии пользователей
|
|
|
|
|
