Статьи и рассказы о городе Днепропетровске
Маруся Чурай - українська пісня та легенда
390 років тому 22 червня в сім'ї козацького сотника Гордія, який у 1648 році був спалений як бунтівник у Варшаві на багатті, народилася Мару́ся Чура́й (1625—1653) — напівлегендарна українська народна співачка та поетеса часів Хмельниччини, яка, за переказами, залишилася жити з матір'ю в Полтаві. Також відома як Маруся Чураївна.
В юності дівчина мала багато залицяльників, серед яких був молодий козак Іскра Іван Якович, але своє серце вона віддала Грицю Бобренку (за іншими версіями — Гриць Остапенко), сину хорунжого Полтавського полку, з яким згодом таємно заручилася. Зі спалахом Хмельниччини у 1648 році Гриць вирушив на війну, обіцяючи повернутись. Дівчина чекала на нього 4 роки. Проте коли Гриць повернувся до Полтави, він вже не звертав уваги на Марусю, бо покохав іншу, Ганнусю, із заможної полтавської сім'ї.
Зраджена дівчина не витримала втрати та вирішила отруїти себе зіллям, що вона таємно взяла у місцевої бабусі-відьми, але яке ненароком випив Гриць.
Улітку 1652 року полтавський суд засудив Марусю до страти, але її було амністовано універсалом Богдана Хмельницького, який приніс Іван Іскра, де зазначалося дарувати їй життя «за заслуги її батька та солодкі пісні».
Для покути дівчина ходила на прощу до Києва, але, повернувшись у 1653 році до Полтави, померла у віці 28 років, не перенісши смерті коханого (за іншими даними — в 1652 році у Полтаві від сухот невдовзі після амністії або стала монашкою якогось з українських монастирів).Їй приписують авторство низки відомих у народі пісень: «Ой не ходи, Грицю», «Котилися вози з гори»,«Засвіт встали козаченьки» та інші.
А тему отруєння невірного коханця обігрують Левко Боровиковський у баладі «Чарівниця» (1834) та Степан Руданський — балада «Розмай» (1854).
Марусі Чурай присвячено оперету «Ой не ходи, Грицю…» (1876) харківського драматурга В. С. Александрова та драму М. П. Старицького з такою ж назвою. Проте це твори, в основу яких покладено пісню Марусі «Ой не ходи, Грицю, та й на вечорниці», а тому в них велика частка вигадки. Перша ж спроба показати справжні події з життя Марусі Чурай належить письменникові Г. Бораковському, який, використавши розповіді старого козака з Полтавщини, створив драму «Маруся Чурай — українська піснетворка». Через вісім років В. Самійленко написав віршовану драму «Маруся Чураївна», в якій, проте, дійсні факти щедро пересипані авторськими домислами.
У 1839 році в книзі «Сто русских литераторов» надруковано історичну повість Олександра Шаховського «Маруся — малоросійська Сафо», на початку якої автор вказав, що «зміст повісті заснований на історичних фактах». О. Шаховський не був фольклористом і відомості про героїню одержав від Г. Квітки-Основ'яненка, що цікавився розповідями про Марусю Чурай і зібрав про неї велику кількість матеріалів, на жаль, загублених разом з архівом письменника.
Ще один біографічний нарис «Маруся Чурай, малоросійська співачка», друкований упродовж 1877—1879 рр. петербурзьким журналом «Пчела», належить О. А. Шкляревському. Автор зазначає, що пісні Марусі Чурай найчастіше пов'язані з її особистим життям, і наводить багато зібраних фольклорних матеріалів про неї.
Образ в культурі
1834 — «Чарівниця»: балада Левка Боровиковського.
1837 — «Чари»: п'єса Кирила Тополі.
1839 — «Маруся, малороссийская Сафо»: повість Олександра Шаховського.
1854 — «Розмай»: балада Степана Руданського.
1876 — «Ой не ходи, Грицю…»: оперета Володимира Александорова.
1882 — «Дай серцю волю, заведе в неволю»: п'єса Марка Кропивницького.
1887 — «Ой, не ходи, Грицю, та й на вечорниці»: драма Михайла Старицького.
1887 — «Маруся Чурай, українська піснетворка»: драма Григорія Бораковського.
1896 — «Маруся Чураївна»: драма Володимира Самійленка.
1909 — «В неділю рано зілля копала»: повість Ольги Кобилянської.
1934 — «Маруся Шурай»: історична п'єса Івана Микитенка (переробка драми М. Старицького).
1967 — «Марина Чурай»: драматична поема Івана Хоменка.
1968 — «Дівчина з легенди»: драматична поема Любов Забашти.
1975 — «До тієї Чураївни (Парубоцька балада)»: поема Бориса Олійника (збірка поезій «Гора»).
1978 — «Ой не ходи, Грицю, та й на вечорниці»: художній фільм Ростислава Синько, за мотивами твору Михайла Старицького.
1979 — «Маруся Чурай»: історичний роман у віршах Ліни Костенко.
1990 — «Засвіт встали козаченьки...»: історична повість Валентина Чемериса.
Комментарии пользователей
|
|
|
|
|
