Статьи и рассказы о городе Днепропетровске
Центр дослідження Росії про спроби реанімувати ідею умиротворення російської агресії коштом України
Останніми днями в українському експертному колі розгорілася доволі гостра дискусія навколо статей Віктора Пінчука та Василя Філіпчука, опублікованих у, відповідно, американській газеті «World Street Journal» та українському електронному виданні «Апостроф». Статті, як відомо, містять пропозиції щодо можливих шляхів завершення загарбницької війни, яку Росія веде проти України.
Звичайно ж, кожен експерт має право на свою точку зору стосовно ситуації, що склалася, та шляхів виходу з неї. Однак, синхронна у часі публікація обох статей, а також тотожність запропонованих ними підходів до досягнення миру, дає підстави вважати, що ми маємо справу із добре зрежисованою інформаційною кампанією, мета якої, попри красиві слова, аж ніяк не відповідає інтересам українського народу. Більше того, не виключено, що одним із завдань цих статей є спроба посіяти серед широких кіл зарубіжної та вітчизняної громадськості ілюзію домінування в українських експертних колах запропонованих ними ідей.
Центр дослідження Росії вважає за необхідне зазначити, що вони побудовані на низці хибних ідей та припущень.
Зокрема, згідно з логікою авторів:
1. Головною причиною російської агресії є прагнення України приєднатися у майбутньому до ЄС та НАТО, розширення яких нібито загрожувало безпеці Росії. Тому Україні доцільно відмовитися від євро- та євроатлантичної інтеграції.
У цьому зв’язку авторам статей варто пригадати, що на момент здійснення агресії Україна мала позаблоковий статус. То чим же він їй допоміг? Їм варто також зрозуміти очевидний факт, що основною метою російської агресії є намагання Росії поновити статус наддержави та відновити російську імперію в колишніх межах. І незалежна Україна, як це вже було в історії, є основною перепоною на цьому шляху. Майбутнє України в очах російського політикуму варіює у межах «російський протекторат – федеральний округ РФ» і не більше.
2. Автори стверджують, що Росія є договороспроможною державою, здатною добросовісно виконувати взяті на себе зобов’язання, а тому з нею потрібно домовлятися і йти на поступки аж до передачі у «тимчасове» управління частини українських території.
Ілюзорність та непрофесійність такого бачення Росії не потребує якихось особливих аргументів. Достатньо пригадати, що перелік міжнародних договорів та норм міжнародного права, зобов’язань перед Україною, які були порушені Росією впродовж останніх трьох років, переходить усі допустимі межі. На сьогодні відсутні будь-які підстави припускати, що Росія дотримуватиметься взятих на себе зобов’язань у рамках можливих домовленостей та у відповідь на односторонні поступки з боку України.
На думку авторів, агресора можна зупинити шляхом умиротворення, односторонніх поступок, завдяки яким він здатен відмовитись від недружніх дій. І такими поступками є вище вже згадана передача Росії частини українських території у «тимчасове» управління.
Однак, історичний досвід засвідчує, що «умиротворення агресора» має на практиці зворотній ефект, а саме стимулює його до посилення агресії. Це тим більш справедливо щодо Росії, яка взагалі розуміє лише мову сили, а будь-який інший стиль поводження з нею кваліфікує як слабкість, у відповідь на яку слід лише нарощувати тиск з тим, щоб отримати ще більше. Є всі підстави вважати, що у разі просування ідей «умиротворення» тиск з боку Росії на Україну різноманітними методами «гібридної» війни лише зростатиме. Тому такий шлях не лише не дозволить запобігти новим жертвам у військовому протистоянні з Росією, але й вкраде шанс на скільки-небудь достойне майбутнє у наших нащадків.
Також необхідно підкреслити, що запропонована ідея визнання формального суверенітету України над частиною нині окупованих Росією українських території при збереженні там російської адміністрації, проведення на окупованих територіях виборів без достатніх для цього безпекових та інших умов, федералізації нашої держави тощо на практиці є ні чим іншим як спробою знайти шлях для легітимізації російської окупації. Іншими словами, своїми основними пропозиціями вказані публікації спрямовані, насамперед, на захист інтересів агресора – Російської Федерації. Ні про який захист інтересів України в них насправді не йдеться. Взагалі мало зрозуміло, чому за агресію Росії та грубе порушення нею міжнародного права і чисельних зобов’язань, саме Україна має заплатити велику ціну, аж до визнання втрати суверенітету над частиною своїх територій. А у чому ж покарання агресора?
Таким чином, враховуючи:
- хибність ідеї «умиротворення агресії» загалом;
- головну мету російської політики, якою є ліквідація незалежності України;
- повну договоронеспроможність Росії;
- націленість публікацій на просування інтересів РФ коштом інтересів нашої країни
запропоновані у розглянутих статтях ідеї є неприйнятними. Вони суперечать інтересам України та її громадян.
До того ж ці ідеї не є новими. Як РФ, так і деякі її симпатики у політичних колах країн Заходу вже пробували нав’язати Україні такого роду підходи. Однак, ці спроби наразилися на жорсткий опір українського суспільства. Позиція останнього щодо відносин з країною-агресором – Росією залишається незмінною. Відповідно, статті не репрезентують позицію громадянського суспільства України і є лише точкою зору окремих експертів.
Ну, а про морально-етичний бік справи годі й говорити. Схоже, що обидва дописувачі, можливо, навіть, того не до кінця усвідомлюючи, підклали самі собі ж по великій свині.
Комментарии пользователей
|
|
|
|
|
